Проведено комплексне дослідження тяжких наслідків як наскрізного кримінально-правового поняття. Проаналізовано зміст та обсяг поняття тяжкого наслідку в усіх статтях КК України, у яких це термінопоняття використовується. Доведено відсутність будь-яких закономірностей, яким відповідали б усі статті КК України, де передбачена відповідальність за злочини, ознакою складів яких є тяжкі наслідки. Такі закономірності простежуються, як правило, лише для окремих груп статей. Запропоновано відмовитись від використання у КК України термінопонять "тяжкі наслідки", "інші тяжкі наслідки" та "особливо тяжкі наслідки" для позначення шкоди, яка заподіюється здоров'ю потерпілого. Акцентовано увагу на тому, що у кожному конкретному складі злочину шкода здоров'ю як його ознака має бути конкретизована. Сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень у статті КК України, в яких законодавець застосовує вказівку на спричинення тяжких наслідків.

Комплексно досліджено поняття істотної шкоди за кримінальним правом України. Узагальнено історичний та зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за злочини, ознакою складів яких є істотна шкода. Здійснено аналіз істотної шкоди як наскрізної ознаки, передбаченої Кримінальним кодексом України, розглянуто її зміст та обсяг, а також вивчено співвідношення поняття "істотна шкода" із суміжними кримінально-правовими поняттями. Доведено недоцільність застосування у КК України термінів "значна майнова шкода", "майнова шкода у великих розмірах", "майнова шкода в особливо великих розмірах", оскільки ці поняття збігаються за змістом зі спорідненими поняттями, які не мають самостійного змістового навантаження, а саме: "значна матеріальна шкода", "велика матеріальна шкода", "матеріальна шкода в особливо великому розмірі". Установлено помилки, які допускають правозастосовні органи під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, ознакою складів яких є істотна шкода, а також окреслено недоліки системи покарань за аналізовані посягання.

Досліджено систему методів правового регулювання митних режимів в Україні. Зазначено, що в системі методів адміністративного права все більшу роль відіграє диспозитивний метод, який надає змогу учасникам правовідносин самим вибирати вид та міру правової поведінки. Роль держави в такому випадку зводиться до здійснення функції ефективного контролю належної правової поведінки суб'єкта правовідносин. Зазначено, що у процесі правового регулювання митних відносин застосовується органічне поєднання імперативного та диспозитивного методів правового регулювання, а також методів рекомендації та заохочення. Імперативний метод, притаманний адміністративному та податковому праву, застосовується у процесі митного оформлення, виконання всіх митних формальностей та визначення виду та розміру митних платежів, які підлягають сплаті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Диспозитивний метод правового регулювання проявляється у праві декларанта самостійно вибрати вид митного режиму, в який він бажає помістити товари, проте з дотриманням умов такого режиму та в порядку, визначеному Митним кодексом України, адже поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених чинним законодавством. Зроблено висновок про те, що в адміністративному праві сформувалась тенденція щодо посилення ролі диспозитивного методу, а також методів рекомендації та заохочення. Автоматизація процесів митного оформлення та контролю мінімізує роль суб'єктів владних повноважень у процесі реалізації митних режимів, усуває корупційні ризики та заохочує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності до дотримання норм Митного кодексу України та інших законодавчих актів. Використання технології штучного інтелекту надасть змогу створити концепт непідкупного та неупередженого митника, який за допомогою програмного забезпечення визначатиме об'єктивну митну вартість товарів та перевірятиме їх якість та відповідність пред'явленій документації.

Висвітлено актуальні проблеми становлення та розвитку інституту митних режимів в Україні. На підставі комплексного аналізу наукових джерел, джерел національного права та досвіду країн світу визначено місце цього правового інституту в системі митного й адміністративного права України. Детально проаналізовано теоретико-методологічні та правові засади митних режимів. Зауважено, що особливу увагу приділено понятійному апарату, адже в наукових джерелах представлені різноманітні підходи до визначення поняття митних режимів, до визначення їх ознак та класифікації. З огляду на позитивний досвід країн світу запропоновано шляхи вирішення існуючих у цій сфері проблем на теоретичному, правотворчому та правозастосовному рівнях.

Наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні на підставі аналізу доктринальних і нормативних джерел теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні. Встановлено методологію дослідження теоретичних та правових засад митних режимів, зокрема, обґрунтовано, що науковий аналіз сутності й актуальних проблем функціонування митних режимів необхідно здійснювати за допомогою системного поєднання філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів за умови дотримання принципів об'єктивності та історизму, а також загальновизнаних наукових підходів.